АНДРІЇВКА

Згідно з письмовими джерелами село існувало перед 1417 роком, коли вперше згадується в дарувальних грамотах. Було відоме під назвами "Andreaswagas", "Аndrasocz". Його заснував шолтейс Андраш (Андрій). Андріївка належала Середнянському дворянському домену. В 1599 році в селі нараховувалося 16 кріпацьких домогосподарств. У 1603 році в селі існували будинки православних священиків і будинок шолтейса.
Джерела XVIII ст. вважають Андріївку руським (українським) селом.

АНТАЛОВЦІ

Перша згадка про село зустрічається в грамоті короля Фердинанда І з 1548 року, де йдеться про спадкоємницькі справи Другетів. Анталовці належали до маєтків Невицького панства Другетів. В письмових джерелах село відоме під назвою "Аntolocz". Вважається, що село заснував в кінці XV ст. шолтейс на ймення Антал. В 1631 році в Анталовцях існувало 7 кріпацьких домогосподарств та господарство шолтейса. В 1715 році в селі були обліковані 13 селянських і 2 желярські господарства. В XVII ст. у зв'язку з лісорозробками в село переселилося кілька словацьких родин.
У XVIII ст. в селі уже існувала греко-католицька церква, що належала руському населенню.

БАРАНИНЦІ

В письмових джерелах Баранинці відомі під назвою "Вагапуа". Назва села походить від слов'янського слова "брана" (ворота). Очевидно, що село знаходилося на давньому торговельному шляху, на якому стояли митні ворота. Згідно з податковими списками в 1427 році Баранинці були оподатковані від 16 селянських господарств. Це за тогочасними мірками - середнє за величиною село. В кінці XV - на початку XVI ст. кількість кріпацьких господарств значно зменшилася. За рахунок новоприбулих поселенців у 1599 році в селі проживали 10 селянських родин.
У XVIII ст. джерела вважають Баранинці селом з руським населенням.

ВЕЛИКІ ГЕЇВЦІ

Перша письмова згадка про село відноситься до 1338 року, коли шляхтичі Великих Геївців та Ратівців визначали межі своїх володінь. В джерелах село відоме під назвами: "Gevch", "Geveuch", "Gejocz". Вважається, що первісна назва села виникла у слов'янському середовищі, бо в 80-х роках XX століття на околиці села було виявлено давньослов'янське поселення VІІІ-ІХ ст.
В першій половині XIV ст., як засвідчили джерела, у Геївцях жив землевласник Рамача, який до свого прізвища додавав прикладку "геївський". В 1427 році в селі було оподатковано 67 залежних господарств. В кінці XVI ст. Кількість оподаткованих господарств зменшилась до 5 порт (цілих земельних наділів).
Через Геївці проходив торговий шлях з Унгського до Березького комітату. На переправі через Латорицю ще в XVI ст. було відкрито митницю, біля якої виникло невелике поселення Митні Геївці "Wamos Gewcz".
Джерела XVIII ст. вважають Геївці мадярським селом.

ВЕЛИКА ДОБРОНЬ

Перші історичні джерела про село відносяться до 1248 року. Документи 1270 і 1282 року згадують його як королівський маєток під назвами: "Dobгоп", "Dubrum", "Dubroп".
Від XIV ст. селом володіли Р. Доброні, Д. Доброні, Д. Доброрускаї та інші власники. Серед власників села в XV ст. Були відомі родини Добо, Перені, Даровці. З 1638 року добронськими землями володіли трансильванські князі з угорського княжого роду Ракоці. У війську Ференца II Ракоці у визвольній війні угорського народу проти австрійської монархії Габсбургів (1703-1711 ро.р.) брало участь понад 600 добронських селян.
Джерела XVIII ст. Велику Добронь вважають мадярським селом.

ВЕЛИКІ ЛАЗИ

В письмових джерелах ХІV-ХVІІ ст. село відоме під трьома назвами. В XIV ст. - під назвою "Galambhaga" (Поселення Голуба); в другій половині ХІV-ХV ст. - Лази; в XVI ст. "Felsevlaz" (Верхні Лази). Очевидно, першу, найдревнішу назву слід пов'язувати з похованням доби енеоліту (IV тисячоліття до н.е.), виявлене на південній околиці села. В ті далекі часи поховальні споруди в Європі і Азії робили у вигляді голуба (тулуб, крила, хвіст). Пам'ять про них збереглась у назві "Поселення Голуба". Як свідчать джерела, Великі Лази були засновані в другій половині XIII ст. вихідцями з с. Холмці. Починаючи з 1517 року, селом володіли шляхтичі села Холмці - Другети та Оросі. Протягом XVI ст. Кількість мешканців села значно зменшилася: одні виїхали, інші повмирали, а решта - збідніли. В 1599 році, за рахунок нових переселенців, в селі нараховувалось 17 залежних домогосподарств.
Близько 1631 року в Великих Лазах господарювало 24 селянських дворів, що належали Невицькому домену Другетів. Наприкінці XVI ст., згідно з джерелами, село на деякий час спорожніло.

ВОВКОВЕ

Перші письмові згадки про село відомі з 1314 року, коли розглядався спір щодо межі маєтків шляхтича Миколая. В джерелах ХІV-ХVІІ ст. село відоме під назвою "Walkaja". Це змадяризована назва, що походить від слов'янського слова "вовк".
В XIV ст. село належало місцевим землевласникам: з XV ст. - шляхтичам із Часлівців, а XVI ст. - родині Добо з Середнього.
В 1427 році селяни Вовкового були оподатковані від 19 порт (цілих наділів), в 1599 році - 13, а в 1715 році лише від 8 селянських дворів.
Джерела другої половини XVII ст. вважають Вовкове руським селом.

ГАЛОЧ

В письмових джерелах Галоч зустрічається під назвами: "Galich", "Galuch", "Galoch". В письмовому джерелі, датованому 1273 роком, згадується про те, що в селі жили королівські сокільники. Назва села, на думку деяких дослідників, походить від шляхтича Ґала, який в XIII ст. нібито заснував село. Очевидно, його назву слід пов'язувати з давньослов'янським словом, яке означало болото, мочаристу місцевість - гало, гала. В околиці села виявлено давнє слов'янське поселення VI ст. н.е.
У першій половині XIV ст. село Ґапоч належало сину шляхтича Августа - Шімону. В XVI ст. частиною села володіли Другети та Дачови.
В 1427 році село було оподатковано від 15 порт. У другій половині ХV - ХVІ ст. набагато зменшилася кількість залежних господарств. Так, у 1567 році податки збиралися лише від 3,5 порт. Дані 1715 року фіксують усього 8 залежних домогосподарств.
Джерела XVIII ст. вважають Галоч мадярським селом.

ГОРЯНИ

Нині - мікрорайон міста Ужгород. В письмових джерелах Горяни відомі під назвами: "Geren", "Nobiles de Geren". На теренах Горян деякі історики вважали за можливе розташування давнього Ужгорода. В Горянах збереглася знаменита ротонда - одна з найстаріших будівель краю, унікальна пам'ятка архітектури. Побудована в кінці Х - на початку XI ст. До круглої каплиці, що служила для хрещення, в середині XIV ст. була прибудована готична нава, а в XVIII ст. - барочна вежа. У такому вигляді Горянська ротонда дожила до наших днів.
Починаючи з 20-х років XIV ст., Горяни входять у Невицький домен графів Другетів, подарований їм угорським королем Карлом Робертом із династії Анжу за участь у боротьбі проти заколотників. Одна з родинних гілок Другетів у Горянах мала садибу і до свого прізвища додавала прикладку "горянські" (Druget de Geren").
В 1427 році Горяни були оподатковані від 60 порт. Отож за тодішніми мірками Горяни вважалися великим селом. У другій половині XVI ст. чимало залежних селян покинули село. На 1599 рік в Горянах нараховувалося 26 кріпацьких господарств. Тоді в Горянах існувала католицька парафія, при якій діяла школа.
В 1715 році в Горянах існувало 10 залежних і 6 желярських домогосподарств.
Джерела другої половини XVIII ст. вважають Горяни руським селом.

ГУТА

Село не згадується в урбаріальному описі від 1631 року. Гута, очевидно, виникла близько середини XVII ст. Засновниками села були переселенці, майстри з виготовлення скла, яких у той час називали гутниками.
За урбаріальним описом 1691 року в Гуті обліковано 7 домогосподарств склоробів, які зараховані до желярських. В 1715 - 1720 р.р. село спорожніло.
В другій половині XVIII ст. село було заселено новими руськими переселенцями.

ДУБРІВКА

У письмових джерелах село відоме під назвою "Dobroka". Село, як свідчать археологічні дані, виникло задовго до XI ст. В 1414 році село "Дубравка", як його називає джерело, належало шляхтичам з Павловець (Східна Словаччина). У XV ст. селом володіли землевласники Добо з Середнього. Тоді селяни користувалися 21 портою землі. В 1599 році в селі нараховувалось 24 кріпосницьких господарств, господарство шолтейса, православна церква, будинки священиків. В XVII - на початку XVIII ст. кількість селянських кріпацьких дворів зменшилась до восьми.

ДОВГЕ ПОЛЕ

Існує думка, що село заснували вихідці з Геївців. У письмових джерелах вперше згадується в ХІУ-ХУ
ст. під назвою "Hozuymezow de Homonna". З XIV по XVII ст. село було власністю Невицького домену Другетів.
У 1427 році залежні селяни були оподатковані від 18-ти порт. В 1599 році в селі облікувалось лише 6 кріпацьких господарств. Письмові джерела кінця XVII - початку XVIII ст. відносять Довге Поле до малих сіл.
В середині XVIII ст. село поповнилося новими руськими переселенцями.

ДРАВЦІ

Як свідчать джерела, Дравці існували ще до XIII ст. Дравці виконували спеціальні повинності, пов'язані з королівським полюванням. Тут жили королівські сокільники. В письмових джерелах село відоме під назвою "Darocz". В XIV ст. Дравці зараховані до маєтків Невицького домену Другетів.
В 1427 році село виконувало повинності від 51 порти. На середину XVI ст. більшість селян збідніли і стали желярами. В 1567 році в селі було оподатковано лише 13 селянських господарств, що володіли 7,5 порти. Збільшення селянських дворів за рахунок нових переселенців зафіксовано в 1599 році, коли їх стало 35. Різке зменшення відбулося в 1715 році. Тоді в селі господарювало лише 5 селянських господарств, які обробляли панські виноградники. Згідно з урбаріальним описом 1671 року Дравці зараховані до словацьких сіл.
Джерела другої половини XVIII ст. вважають Дравці руським (українським) селом.

ІРЛЯВА

Перші письмові згадки про село відносяться до 1417 року, коли ним володіли шляхтичі з Павлова та Руського (нині - Східна Словаччина). Село, очевидно, було засноване шолтейсом в другій половині XIV - на початку XV ст. В другій половині XV - XVII ст. село стало однією з середнянських маєтностей родини Добо з Руського.
В 1567 році селяни Ірляви були оподатковані від 1,5 порти. В кінці XVI ст. в село переселилося кілька родин і в ньому на 1599 рік облікувалось 11 кріпацьких господарств, господарство шолтейса. За письмовим джерелом1603 року в селі була наявна православна церква.

КИБЛЯРИ

В письмових джерелах XVI - XVII ст. село відоме під назвами: "Keobler", "КobІjаг", "Кyblаг", Найбільш вірогідно, що село виникло в кінці XV - на початку XVI ст. Воно належало родині Добо з Руського (нині - Східна Словаччина).
В 1567 році в Киблярах було оподатковано 7 селянських господарств, які володіли 4,5 порти. В 1599 році за рахунок появи нових переселенців в селі облікувалось 23 селянських господарств, господарство шолтейса, православна церква, будинок священика. Тоді село вважалося найбільшим у долині річки Стара. Протягом XVII - XVIII ст. кількість населення зменшилася і на 1715 рік у селі нараховувалося 19 домогосподарств, з яких два були желярськими. На схилах пагорбів на околиці селяни вирощували виноград.
Імовірно, назву села слід пов'язувати з давньослов'янським божеством Кибелою (пізніше Купала). 23 червня, згідно з віруванням, відзначалося свято одруження Семиярила (Яра) з богинею води - Даною. Місця святилища, де давні слов'яни поклонялися богам, розташовувалися в горах або на підвищеннях. Поблизу таких місць і виростали пізніше поселення з назвами, близькими до ймення божества Кибели.

КОНЦОВО

В письмових джерелах відоме під назвою "Кonczhaza". Можливо, назву село отримало від його власника Конца. Поселення виникло в XIII або в першій половині XIV ст. Село перебувало у власності родини Конц до другої половини XVI ст., коли перейшло у власність Невицького домену Другетів.
В 1427 році залежні селяни Концова були оподатковані від 8 порт (окрім господарства кенийза). На 1599 рік у селі нараховувалось 19 кріпацьких господарств, що дозволяло вважати Концовим селом середньої величини. На початку XVIII ст. в селі облікувалось 18 залежних селянських господарств.
Джерела XVIII ст. вважають Концово мадярським селом.

КОРИТНЯНИ

В письмових джерелах село відоме під назвами: "Кarethne", "Кегеthnyе". На околиці села виявлено давне слов'янське поселення VІІІ-ІХ ст., що свідчить про його виникнення близько XI - XII ст.
Другети володіли селом протягом ХV - ХVІІ ст. Наприкінці XIV - на початку XV ст. у селі був споруджений католицький костьол. Від 1560 року по першу половину XVII ст. костьол був протестантським.
В XIV ст. коритнянські селянські господарства були оподатковані від 40 порт. Разом з господарством шолтейса в селі нараховувалось 41 домогосподарство. В XVI ст. кількість кріпацьких господарств зменшилася до 19-ти, частина селян, що збідніли, стали желярами. В 1567 році оподаткуванню підлягали 19 селянських господарств, що володіли 12,5 порти землі, тобто 6 родин володіли цілим наділом, а 13 - половиною наділу. За рахунок нових поселенців в 1599 році у селі господарювало 38 кріпацьких родин. В 1715 році в Коритнянах обліковувалось лише 10 селянських господарств, які поряд із традиційними видами землеробства займались обробітком панських виноградників.
Джерела XVIII ст. відносять Коритняни до руських сіл.

КАМ'ЯНИЦЯ

В джерелах ХV - ХVІІ ст. село відоме під назвою "Кemencze". Перша письмова згадка датована 1451 роком. Очевидно, воно було засноване в другій половині XIV - на початку XV ст. на основі волоського права. Кам'яниця була власністю Невицького домену Другетів.
В 1567 році в Кам'яниці було оподатковано 3 селянські господарства, які володіли 1,5 порти. В 1599 році в селі уже нараховувалось 15 селянських і одне шолтейське господарств. В 1715 році, через розорення, було оподатковано лише 7 селянських господарств.
Джерела XVIII ст. відносять Кам'яницю до руських сіл Ужанської долини.

ЛІНЦІ

В письмових джерелах село згадується під назвою "Ignecz", "Іghlynox", "Іnglencz". Перша згадка про Лінці датована 1428 роком. В XV ст. селом володіли шляхтичі з Павлова, а в XVI - ХVІІ ст. - шляхтичі Добо з Руського (нині - Східна Словаччина).
В 1567 році в селі було оподатковано 7 селянських господарств, які володіли 5-ма портами. В 1599 році в Лінцях нараховувалося 22 залежних господарств, будинок шолтейса, православна церква, будинок священика. В кінці XVII - на початку XVIII ст. значна частина жителів залишила село або вимерла. В 1715 році в селі проживало 13 селянських родин.
Джерела XVIII ст. вважають Лінці руським селом.

ЛЯХІВЦІ

Перша письмова згадка про село відноситься до 1407 року, де йдеться про крадіжку вівса підданими Ляхівців із Чертізького хотаря. З цього можна констатувати, що село виникло раніше згаданого часу.
В джерелах XV ст. село відоме під мадярською назвою "Lengenfalua,", що в перекладі означає "Польське село". В XVI ст. його назва - "Lagocz". Виходячи з назви, треба думати, що його заснували вихідці з Польщі на основі німецького права.
В податкових списках 1427 року Ляхівці не зафіксовані, бо, можливо, були засновані перед цим роком. В ХV - ХVІ ст. Ляхівці належали шляхтичам із Павловець, родині Добо з Руського, землевласникам із Сюрте, Середнянському замку.
В 1567 році в Ляхівцях було оподатковано 2 селянські господарства, що володіли двома портами. Тоді ж у селі проживали і три желярські родини. В 1588 р. оподатковано 5 селянських господарств від 3,5 порти. В кінці XVI ст. в село прибули нові переселенці, що збільшило кількість мешканців.
В 1599 році в Ляхівцях нараховувалось 19 селянських домогосподарств, будинки шолтеса, священика і православна церква. Тоді Ляхівці вважалися середнім за величиною селом. Таким воно залишилося в XVII - на початку XVIII ст. В 1715 році в селі нараховувалося 18 домогосподарств, в тому числі 13 залежних селянських і 5 желярських, які, окрім ріллі, обробляли панські виноградники.
Джерела XVIII ст. відносять Ляхівці до руських сіл.

МАЛІ СЕЛМЕНЦІ

Село засноване в другій половині XIII ст. шляхтичем Марцелом, нащадки якого до свого прізвища додавали прикладку "селменські" (de Scelemencz).
В XIII - XV ст. село відоме в письмових джерелах під назвами: "Scelemencz", "Zelemencz", "Kis Zelmencz". У 1427 році село оподатковано від 9 порт. В XVI ст. у Малих Селменцях проживала лише шляхта та желярі. В 1599 році тут нараховувалося 6 селянських господарств та садиба землевласника. З 1588 року в селі діє костьол, в якому проповідували протестантські пресвітери.
В 1715 році у Малих Селменцях проживало 2 желярські родини. Костьол знову став католицьким.
Джерела XVIII ст. відносять Малі Селменці до мадярських сіл.

МИНАЙ

В письмових джерелах з XIII по XV ст. село відоме під назвою "Nіпаj". Лише з XVI ст. почала вживатися назва Минай, яка витіснила первісну Нінай.
З другої половини XIII ст. село належало шляхтичам Феліцію, Егедію, Яну, про що йдеться в грамоті пвыд 1273 року.
В 1427 році жителі Минаю були оподатковані від 13 порт. В XVI ст. значно скоротилась кількість селянських господарств. В 1599 році в Минаї нараховувалося 5 залежних господарств та садиба землевласника.
В другій половині XVIII ст. в селі було дві церкви - кальвіністська і греко-католицька. Це є свідченням того, що в селі тоді жили мадяри і русини.

НЕВИЦЬКЕ

В грамотах та інших письмових джерелах село відоме під назвами: "Nyuiске", "Newicke", "Newiczke".
Розташоване на відстані 12 км від Ужгорода. Очевидно, село виникло раніше XIII ст. і саме від нього замок, що височить поряд, міг одержати назву Невицький.
В північній частині села в 70-х роках минулого століття виявлений могильник із ознаками трупоспалення. Людські останки знаходилися в глиняних урнах.
Курганний могильник датується VІ - V ст, до н.е. Неподалік від нього знаходиться урочище Тепла Яма. назва якого дійшла до
наших днів від володаря підземного царства - Ями. Вірогідно, з назвою села найкраще пов'язувати давне
божество Наву або Неву, що символізує невідомість. Віддаючи наречену заміж, їй створювали в новому житті
своєрідну незнаність, яка в наш час трансформувалася в слові "невістка" (та, що не знає своє майбутнє).
Від третьої чверті XIV ст. до кінця XVII ст. село належало до Невицького домена Другетів, Перша пряма згадка про село відноситься до 1427 року, коли селянські господарства були оподатковані від 17 порт. В 1599 році в Нвицькому нараховувалося 30 селянських господарств, що давало підстави вважати його середнім за величиною поселенням. У другій половині XVII - на початку XVIII ст. кількість селянських господарств значно зменшилася. На 1715 рік нараховувалося всього 8 домогосподарств.
Про Невицький замок, що був споруджений на горі висотою 125 м над рівнем моря у вузькій долині р. Уж, є кілька письмових згадок від 1266, 1274, 1288 років. В ті часи він вважався замком комітату Унг і належав угорським королям.
Замок брав участь у різних феодальних війнах, переходив у власність від одних до інших магнатів, графів. З втратою колишнього воєнного значення почав занепадати. До наших днів зберігся частково. Мури замку нині на консервації.

НИЖНЄ СОЛОТВИНО

Перша згадка про село датується 1405 роком і стосується майнових відносин. В письмових джерелах Нижнє Солотвино відоме під назвою "Slatina". Аналогічну назву має і потік, що протікає через село.
В ХІV - ХV ст. власниками сапа були шляхтичі з с. Холмці, згодом, у XVI ст. - родина Корлат. В 1427 році Нижнэ Солотвино було оподатковане від 22-х порт. Тоді в селі разом із будинком кенейза нараховувалось 23 домогосподарств, В другій половині XV і в XVI ст. кількість господарств набагато зменшилася. В 1567 році було оподатковано лише три селянські господарства, які володіли 2 портами. Желярських господарств було 6. В 1599 році село збільшилося до 17 господарств Протягом XVII - на початку XVIII ст. кількість залежних селянських господарств зменшилася на 2/3. В 1715 році нараховувалося лише 6 селянських домогосподарств, які, крім ріллі, обробляли панські виноградники.
В другій половині XVIII ст. джерела вважають Нижнє Солотвино руським селом.

ОНОКІВЦI

Село засноване вихідцями з Доманинець (нині мікрорайон Ужгорода) в XIV ст. В письмових джерелах згадується під назвами "Feslewdamanua", "Feslewdamanya", "Felso domonya".
У ХІV - ХVІІ ст. Оноківці були власністю Другетів, В 1427 році селянські господарства були оподатковані від 32 порт. Наприкніці XVI ст. кількість залежних (які підлягали оподаткуванню) господарств значно зменшується. В 1599 році оподаткуванню підлягало лише 5 господарств, що володіли 3 портами.
За рахунок новоприбулих переселенців на середину XVII ст. кількість мешканців села зросла. На той час у Оноківцях обліковувалось 10 домогосподарств, у тому числі 9 таких, що володіли цілим наділом і одне - желярське. Селяни-кріпаки, поряд із ріллею, обробляли панські виноградники.
В XVIII ст. в Оноківцях проживало змішане словацько-руське населення. Ще в XVII ст. у селі було зведено костьол, який зберігся до наших днів. В 1946 році значна частина словацького населення залишила село і відповідно до радянсько-чехословацької міжурядової угоди переїхала до сусідньої країни.

ОРІХОВИЦЯ

Село в письмових джерелах XV ст. відоме під назвою "Rahoncha".
Той факт, що на околиці села виявлені давні слов'янські поселення VIII - ІХ ст., дає підстави вважати, що Оріховиця виникла раніше XI ст. З першої половини XIV по XVII ст. село було одним із маєтків Невицького домена Другетів. В списках платників податків за описом від 1427 року Оріховиця не згадується.
В 1567 році в селі було оподатковано 4 залежні господарства, що володіли 2,5 порти (наділу) землі. В XVI ст. до Оріховиці переселилося 20 родин. У 1599 році в селі нараховувалося 30 залежних домогосподарств і одне господарство шолтейса. Тоді Оріховиця вважалася великим поселенням. На початок XVIII ст. кількість населення зменшилася, В 1715 році в селі нараховувалось 12 господарств, в тому числі 10 таких, що володіли повним наділом і два желярські (безземельні).
Джерела другої половини XVIII ст. зараховують Оріховицю до сіл із руським населенням.

ПАЛАДЬ-КОМАРІВЦІ

В письмових джерелах село відоме під назвами "Коmorouch", "Коmoroch". Перша згадка про нього відноситься до 1409 р., коли один із землевласників до свого прізвища додав прикладку "комарівський". Мабуть, назва села походить від слов'янського слова "комар" (місцевість комарів), що дали йому давні слов'яни. Як свідчать археологічні дані, вони проживали в цій місцевості выд VII ст. нашої ери.
В 1427 році Паладь-Комарівці були оподатковані від 4 порт, що свідчить про те, що село виникло в період ХІІ-ХІІІ ст. З XVI ст. Пападь Комарівці належали землевласникам Салаям і Моріцам. Найбільша кількість селянських господарств припадає на XV ст., коли Їх було 15. На початку XVIII ст. у селі залишилось 7 залежних домогосподарств та садиба землевласника.
Джерела XVIII ст. відносять Паладь-Комарівці до мадярських сіл.

РАТОВЦІ

Перша письмова згадка про село відноситься до 1263 р. В джерелах Ратовці відомі під різними назвами: "Rat, "Rath", "Raad".
У 1263 р. король подарував шляхтичу Якубу, синові Грегора з Паньока, чотири села в комітеті Унг, в тому числі й Ратовці. З 1284 року Ратовці належали родині Бокша. Одна з їх віток переселилася в Ратовці і до свого прізвища додавала прикладку "ратовські". Старша і більша частина села з XIV ст. отримала назву "Nagy Rat" (Великі Ратовці). В 80-х роках на околиці Великих Ратовець виявлено слов'янське поселення VІІІ - ІХ ст.
В 1427 році селяни Великих Ратовець були оподатковані від 23 порт. Протягом XVI ст. кількість селянських господарств зменшилася. В 1567 році під оподаткування підпало лише 10 господарств, що володіли 5-ма портами. В останній чверті XVI ст. в село прибули нові поселенці і в селі нараховувалося 38 кріпацьких домогосподарств. На той час в селі був костьол, парафія та школа. В кінці XVII - на початку XVIII ст. залежні селяни покидають село або вимирають.
В ХІІІ - ХІV ст. землевласники заселяють переселенцями нову частину Ратовець - Малі Ратовці ("Kis Rat" ).
Новоутворене село в XV ст. належало шляхетській родині Добо з Руського. В 1427 році жителі села були оподатковані від 16 порт. В XVI ст. кількість селянських господарств значно зменшилась. В 1588 році були оподатковані лише 7 господарств, які володіли 3 портами. В останній чверті XVI ст. кількість мешканців села збільшилася за рахунок нових поселенців. Так, на 1599 рік в селі нараховувалося 33 залежних селянських господарств. На його території були також костьол, парафія, школа та одна-дві садиби землевласників. В 1715 році в селі господарювало 15 селянських родин.
Джерела другої половини XVIII ст. відносять Великі і Малі Ратовці до мадярських сіл.

РОЗІВКА

В письмових джерелах село відоме під назвами "Ketergen", "Кеwthergen", "Кеwthergyn". Згідно p джерелами, село було засноване наприкінці ХІІ - у ХІІІ ст. Перша письмова згадка про нього відноситься до 1357 року, коли місцеві шляхтичі до свого прізвища додавали прикладку "кетергенські".
В 1427 році село було оподатковано від 3-х порт. Значно погіршилося економічне становище його жителів наприкінці XVI ст. Так, у 1588 році було оподатковано три селянські господарства, які володіли однією портою (одне господарство володіло половинним, а два - четвертинними наділами). В 1599 році в селі мешкали всього 8 родин. З податкових списків випливає, що протягом XVI - XVII ст. продовжувалося зубожіння і розорення селянських господарств. В 1715 році в селі проживало лише три желярські родини і місцеві землевласники.
Джерела XVIII ст. вважають Розівку малим мадярським селом.

РУСЬКІ КОМАРІВЦІ

Село виникло близько XV ст. на волоському праві. Шолтейс управляв селом ще в XVI ст. В письмових джерелах село відоме під назвами "Komorocz", "Огоz Komorocz" (Руські Комарівці). В 1588 році оподаткуванню підлягали 9 селянських господарств, які разом володіли 5,5 порти. В 1599 році в селі нараховувалось 25 залежних селянських господарств і господарство шолтейса. Наприкінці XVI ст. Руські Комарівці вважалися середнім за величиною селом. На початок XVIII ст. в ньому господарювали лише 4 селянські родини.
Джерела другої половини XVIII ст. Руські Комарівці відносять до руських сіл.

СЕРЕДНЄ

Перша письмова згадка про Середнє відноситься до 1407 року. Із неї випливає, що село існувало
набагато раніше вказаного року. Тут монахи ордену тамплієрів наприкінці XI - на початку XII століть спорудили замок для поширення серед місцевого населення католицької релігії Після розпаду ордену Тамплієрів замок перейшов у власність ордену св. Павла.
Очевидно, свою назву село отримало від того, що знаходилося посередині шляху між Ужгородом і Мукачевом. В джерелах Середнє відоме під назвами "Zerethпуіе", "Zerethпуе", "Sегеdпуе".
Уже в XV ст. село славилося своїми виноградниками та винами. Наприкінці XIV - на початку XV ст. тут відбувалися щотижневі торги-ярмарки.
В XV ст. Середнє отримало назву і привілеї містечка. Спочатку ним володіли шляхтичі з Павловець, а в XVI - XVIII ст. - родина Добо з Руського.
В 1567 році в Середньому було оподатковано 23 селянських господарств, які володіли 14 портами угідь. У середині XVI ст. в містечку нараховувалось близько 60 власних будинків. Наприкінці XVI ст. у Середньому нараховувалось 74 будинків, костьол, парафія і школа.
Від XVI ст. у Середньому знаходилося родове помістя землевласників Добо, яким належали села Вовкове, Завада, Ляхівці, Худльово, Дубрівка, Ірлява, Андріївка, Лінці, Кибляри.
В XVII ст. в містечку різко зменшилась кількість населення, крім того, воно на початку XVIII ст- було пограбоване австрійськими військами. В другій половині XVIII ст. Середнє поступово відродилося.
Джерела, датовані кінцем XVIII ст., відносять Середнє до словацьких містечок із переважно руським населенням.

СОЛОМОНОВО

У першій письмовій згадці про село під 1281 роком йдеться про те, що воно належало шляхтичу Петру. В джерелах ХІІІ - ХІV ст. село відоме під назвами "Salamun", "Solomon", "Salamon". Можливо, назва села походить від його власника Сопомона,
В XII ст. селом володіли шляхтичі з Требішова (Східна Словаччина), які в 1300 році передали його Ужанському наджупану Петру Петені. З першої половини XIV ст. володільцями Соломонова були графи Другети. В 30-х роках XIV ст. в селі існував католицький костьол, який у період реформації переходив від католиків до реформатів і навпаки.
В 1427 році, крім господарства кенейза (шолтейса), Соломоново було оподатковано від 14 порт. Тоді село вважалося середнім за величиною поселенням. У XVI ст. кількість жителів села значно зменшилася. В 1588 році оподатковано лише 9 селянських господарств, у власності яких була 1,75 порти. В 1599 році, тобто через десятиліття, в селі нараховувалось близько 20 селянських домогосподарств, костьол, парафія, школа.
Джерела, датовані XVIII ст., відносять Соломоново до мадярських сіл.

СТОРОЖНИЦЯ

В письмових джерелах село відоме під назвою "Ewr", "Нewr", "Jowга". Перша письмова згадка про Сторожницю датується 1288 роком. На початку це було поселення королівських стражників, які охороняли дороги Руської Крайни, що вели до Ужгорода. В ХІV ст. засічні (розмежувальні, прикордонні) лінії були зруйновані і охоронці засік (кордонів) перетворилися в землевласників, вільних землеробів або кріпаків.
Наприкінці XIII ст. Сторожниця стає власністю шляхти, яка до свого прізвища додає прикладку "de Hewr", "de Ога", "devr".
В ХV - ХVІІ ст. село належало кільком землевласникам - Даровці, Шомоді, Моріцам, В 30-х роках XIV ст. джерела згадують про існування католицького костьолу. В період реформації католицьких отців замінили протестантські пресвітери, які тут проповідували з 1623 року до першої половини XVII ст.
В 1427 році селяни Сторожниці були оподатковані від 17-ти порт. В другій половині ХV - ХVІ ст. значна кількість селян збідніла або виїхала з села . Отож у 1567 році оподаткуванню підлягало лише три господарства, двоє з яких володіли цілим, а одне - половиною порти (земельного наділу). В останній чверті XVI ст. в Сторожницю переселилося кілька нових родин, В 1599 році в селі нараховувалось 22 кріпацьких господарств, костьол, парафія, школа і кілька садиб шляхти.
В XVII - на початку XVIII століть кількість залежних селянських господарств зменшилась на одну третину. В 1715 році в селі обліковувалися 13 селянських і два желярських домогосподарства.
Джерела XVIII ст. вважали Сторожницю словацьким селом.

СТРИПА

Перша письмова згадка про село датується 1451 роком. Тоді воно належало до Невицького домену Другетів. Етноніми "Stripo", "Strypo", "Ztrypo", ймовірно, зберігають "спомини" про давнього слов'янського бога вітрів Стрибога (Стрибог-Стрибо-Стрипа).
В ХV - ХVІІ ст. село було власністю Другетів. Частина села в XVI ст. належала шляхтичам Оросам, В 1567 році у Стрипі було оподатковано три селянські господарства, що володіли 2 портами. В останній чверті XVI ст. село збільшилося за рахунок нових поселенців. В 1599 році в Стрипі нараховувалось 11 селянських господарств і господарство шолтейса.
В XVII ст. у селі уже була споруджена православна церква.

СЮРТЕ

Перша письмова згадка про село відноситься до 1332 року, де йдеться про опис маєтків тодішніх землевласників. Село в джерелах відоме під назвами; "Strite", "Strute".
За свідченням джерел, у 1288 році шляхтич Матей продав село землевласникам із родини Бокша. Нові власники поселилися в селі, а їхні нащадки до свого прізвища додавали прикладку "de Strute" (сюртянські). Рідні власників, що проживала в Чопі, село належало впродовж ХV - ХVІ ст.
Існування в селі костьолу зафіксовано джерелами з XIV ст. В період реформації костьол переходив від католиків до протестантів і навпаки. В 1427 році селянські господарства належали трьом землевласникам і були оподатковані від 38-ми порт. Разом із будинком кенейза тоді в селі нараховувалось 40 домогосподарств. Це давало підстави вважати Сюрте найбільшим поселенням у околиці.
В XVI ст. багато селянських господарств збідніли і стали желярськими. В 1567 році було оподатковано 6 господарств, що володіли половинним наділом (портою), 8 - із четвертинним наділом. Наприкінці XVI ст. до села переселилися близько 30 нових селянських родин. У 1599 році в Cюрте нараховувалося уже 55 селянських господарств; тут знаходилися також дві садиби землевласників, костьол, парафія і школа.
Протягом XVII - на початку ХVІІ століть із села виїхало понад 4/5 селянських родин. Дані за 1715 рік зафіксували в селі пише 9 селянських господарств.
Джерела XVIII ст. вважають Сюрте мадярським селом.

ТАРНІВЦІ

В письмових джерелах село відоме під назвами "Тarnouca", "Тomouch", "Тhamowc". Перша згадка про
село під роком 1271 стосується маєткових відносин. Назва села, очевидно, походить від слов'янського слова "терен". Поселення, ймовірно, виникло близько Х - ХІ ст., про що свідчать виявлені на його околиці давні слов'янські поселення (VІІІ - ІХ ст.).
В XIV ст. у селі існував костьол, отець якого Грегор платив папській курії десятину. Під час реформації костьолом заволоділи протестанти.
Після 1310 року в Тарнівцях поселилися землевласники, які до свого прізвища додавали прикладку "тарновецькі". В 1427 році оподаткуванню в селі підлягали 12 порт. В XVI ст. частина селян покинула Тарнівці, отож у 1588 році було оподатковано лише 4 господарства, які володіли однією портою. За рахунок нових поселенців у 1599 році в селі нараховувалось 22 селянських господарств. Були також садиба землевласника, костьол, парафія і школа. Наприкінці XVII - на початку XVIII ст. кількість селянських господарств зменшилась до семи.
Джерела, датовані другою половиною XVIII ст., вважають Тарнівці мадярським селом.

ХОЛМЦІ

В письмових джерелах село відоме під назвою "Нelmech". Назва Холмці виникла у слов'янському мовному середовищі, фіксуючи, що село виникло на пагорбі-холмі. В околиці Холмців відомі давні поселення, в тому числі й слов'янські VІІІ - ІХ ст., що свідчить про виникнення сучасного села набагато раніше від XIII ст.
В XIII ст. угорський король подарував землі біля Холмців кільком шляхтичам, які додавали до свого прізвища прикладку "холмецькі". Збереглися дані про родини Корлат і Губків. Землевласнику Корлату в XVI ст. належала більша частина села.
Податкові списки у 1599 році зафіксували 16 селянських дворів, три панські садиби, костьол, парафію та школу.
На початок XVIII ст. кількість селянських господарств значно зменшилася. В 1715 році в селі нараховувалося лише 5 селянських господарств, які обробляли також панські виноградники.
Джерела, датовані другою половиною XVIII ст., вважають Холмці вважають мадярським селом.

ХОЛМОК

На околиці села, як свідчать археологічні дані, в VІ-ХІ ст. існували давні слов'янські поселення. Назву село отримало від піщаних дюн, на яких воно виникло, В письмових джерелах село відоме під назвою "Ноlmoк" або "Ноmок", що угорською мовою означає "пісок". Перша письмова згадка про село датується 1358 роком, коли тодішні землевласники до свого прізвища додавали прикладку "гомокські" (de homok).
Протягом ХІV - ХV ст. Хопмоком володіла місцева шляхта. З XVI ст. Холмок став власністю родини Корлат. В 1427 році у селі нараховувалося 7 селянських та одне шолтейське господарство. В 1588 році в Холмоку було оподатковано 12 домогосподарств, що володіли 4 портами. В кінці XVII ст. в селі нараховувалося 20 селянських господарств. В 1715 році, через події визвольної війни угорського народу проти панування австрійських Габсбургів (1703-1711 р.р.) кількість селянських господарств різко зменшилася.
Джерела, датовані другою половиною XVIII ст., вважають Холмок мадярським селом.

ХУДЛЬОВО

В письмових джерелах відоме під назвами "Hodlya", "Judlo", "Нolio", "Нorlyo". Очевидно, всі назви села походять від слів "худий", "худобний", що слугувало прізвищем шолтейсу, засновнику села на волоському праві. Поселення виникло наприкінці XIV - на початку XV ст. В ХVІ - ХVІІ ст. селом володіли шляхтичі з Павловець, родина Добо з Руського та землевласники з Часловець і Сюрте. В 1567 році в селі були оподатковані два селянські господарства, що володіли лише однією портою (наділом) землі. В 1715 році в селі нараховувалось 23 селянських і два желярських господарства. В XVI ст. у Худльові була окрема парафія та діяла православна церква.

ЦИГАНІВЦІ

В письмових джерелах село відоме під назвою "Сіgапуос". Воно було засноване в 1586 році на околиці
Великих Лаз в урочищі Новий Лаз на волоському праві.
В 1599 році в поселенні чобліковувалось 6 домогосподарств, у тому числі господарство шолтейса. Циганівці вважалися малим селом, в якому жили виключно залежні селяни. В ХVІ - ХVІІ ст. Циганівці належали Невицькому домену Другетів.
Джерела XVIII ст. вважають Циганівці руським селом.

ЧАБАНІВКА

Поселення засноване в долині ріки Стара. Воно виникло близько другої половини XV - першої половини XVI ст. на землях, що належали Середнянському замку. Перша письмова згадка про село датована 1567 роком. У ній Чабанівка згадується під назвою "Ваchwa" (ще відома - "Васhuа"). Тоді село було оподатковане від 5-порт (земельних наділів), якими володіли шість селянських господарств. У 1599 році в Чабанівці обліковувалось 17 селянських і одне шолтейське господарство.
Наприкінці XVI ст. Чабанівка (Бачава) належала до Середнянського домену родини Добо. В період XVII - на початку XVIII ст. село спорожніло. Лише в другій половині XVIII ст. було заселене новими руськими поселенцями.

ЧАСЛІВЦІ

В письмових джерелах згадуються під назвою: "Chaslouch", "Chazloch". У селі в ХІV - ХV ст. уже існував католицький костьол, який в роки реформації став протестантським. Часлівці протягом ХІІІ - ХVІ ст. були власністю місцевих землевлолодільців, які до прізвища додавали прикладку "часлівські". В XVI ст. поселення належало землевласникам із родин Добо і Мелічі.
В 1427 році село було оподатковано від 23-х порт (земельних наділів). У 1599 році Часлівці вважалися середнім за величиною селом із мадярським населенням. Воно мало костьол, парафію і школу.

ЧЕРТЕЖ

В письмових джерелах село відоме під назвами "'Сzyrczys", "Сzerczes", "Сhyertez". Джерела вказують, що село існувало уже перед 1407 роком, яким датується перша згадка про нього. Під роком 1421 йдеться про будівництво дороги з Солотвина на Чертеж. Село заснували руські переселенці на волоському праві. Джерела свідчать, що в 1578 році у селі ще управляв шолтейс.
В ХV - ХVІІ ст. селом володіли землевласники з Часловець, Сюрте, Тибави та родина Добо з Середнього. В 1599 році в селі нараховувалось 12 залежних селянських господарств. Це за тогочасними мірками - середнє за величиною село. В 1715 році в селі господарювали 10 селянських родин, які обробляли також панські виноградники.

ШИШЛІВЦІ

Перша згадка про село відноситься до 1323 року. В ній говориться, що село належало землевласникам із Чічаровець (нині - Східна Словаччина). В письмових джерелах село відоме під назвами: "Syslocz", "Zysluch". Є підстави вважати, що назва села виникла в слов'янському мовному середовищі не пізніше ХІ - ХІІ ст. Згідно з джерелами XIV - XV ст., Шишлівці продовжували належати землевласникам із Чічаровець. Одна гілка з них до свого прізвища додавала прикладку "шишловецькі". В 1413 році власники Шишлівців продали село Лелеському монастирю, у власності якого воно перебувало ще в XVII ст.
В 1427 році Шишлівці були оподатковані від 9-ти порт. Тоді в селі нараховувалося 10 житлових будинків. В 1459 році тут мешкали уже 23 селянські родини. В другій половині XVII ст. кількість селянських господарств значно зменшилась. Оподаткуванню підлягало лише 6 господарств, які володіли 2-ма портами. Згідно з даними за 1599 рік, у селі нараховувалось 13 господарств. Тоді Шишлівці вважалися малим поселенням, в якому жили виключно залежні селяни. В 1715 році в селі налічувалося 9 господарств, серед яких 8 селянських і одне желярське.
Джерела другої половини XVIII ст. вважають Шишлівці мадярським селом.

ЯРОК

В письмових джерелах село відоме під назвою: "Аагок". що є змадяризованим слов'янським словом "ярок". Назву села, розташованого на підвищенні, можна пов'язувати з місцевістю, яку давні слов'яни вибирали для поклоніння богу сонця (весняного рівнодення) - Ярилу (первісне Яру), що символізував юність і мужність. Так навколо святого місця почали з'являтися перші поселення, що утворили теперішнє село Ярок.
Перша письмова згадка про село, однак відома лише від 1499 року. , коли воно належало Другетам. Нинішнє село Ярок засноване на волоському праві на початку XV ст.
В ХУ-ХУІІ ст. село належало Невицькому домену Другетів. Жителі села близько 1585 року прийняли реформацію і належали до Ужгородської плебаніі.
В останній чверті XVI ст. у село прибули 20 нових родин поселенців. В 1599 році в селі господарювало ЗО родин І родина шолтейса. На початку XVIII ст. в Ярку мешкали лише 9 селянських родин.

_______________________________________________________________

ПОЯСНЕННЯ АВТОРІВ

Назви сіл Ужгородського району, що виникли в слов'янському мовному середовищі і передані в письмових джерелах ХІІ - ХVIIІ ст., у латинській чи мадярській транскрипції значно змінені, інколи настільки, що важко визначити їх етнічне походження.
Історію виникнення сіл Унгського (Ужанського) комітату багато вивчав словацький дослідник Фердинанд Улични. Результати його дослідження покладені в основу коротких нарисів історії виникнення сіл Ужгородського району, У нарисах представлені не всі села нинішнього Ужгородського району, . По можливості, подається перша письмова згадка про село, передбачувана дата його виникнення, кількість залежних селян та володіння ними порт (цілих наділів), від яких вони платили королю грошовий ценз (в 1427, 1599, 1715 роках); наведено відомості про те, як змінювався майновий стан селян протягом століть, хто був власником села в той чи інший час.

Автори "Коротких даних з історії сіл Ужгородського району" -
Павло ПЕНЯК і Степан ПЕНЯК.

Публікація вміщена в фотоальбомі "Ужгородський район". - Ужгород, 2001.

Нижче наведено список літератури для тих, хто більш глибоко цікавитиметься стародавньою і середньовічною історією сіл Ужгородського району.

1. Пеняк С.І. Раньослов'янське І давньоруське населення Закарпаття УІ-ХІІІ ст. - Київ. 1980.
2. Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. - Київ, 1969.
3. Лучкай М. Історія карпатських русинів церковна і світська (давня і нова аж по наш час). - Т.І. - Ужгород, 1999. - Т. II. -
Ужгород, 2000.
4. Нариси історії Закарпаття--Т.І (з найдавніших часів до 1918 року). -Ужгород. 1993.
5. Biderman H.l. Die ungarischen Ruthenen, ihr Wohngebiet ihr Erwerb ihre Geschichte. II. - Insbruk, 1923.
6. Hodinka Antal. Karpataljai rutenek lakohelye, gazdasaguk es mutjuk. - Budapest, 1923,
7. Hodinka A. A munkacsi gor. Szen. Puspokseg okmanytara, -I. - 1458-1715. - Ungvar. 1911.
8. Csanky D. Magyarorszag tortenelmi foldrajza a Hunyadiak koraban. - I. - Budapest. 1890.
9. Gabriel V Vyvoj kolonizace drugetovskeho panstvi uzhorodske. - Науковий збірник товариства "Просвіта". - Ужгород, 1932 р. ІХ- С. 135-155
10. Meszaros K A magyarorszagi oroszok tortenete. - Pest. 1850.
11. Malyus E. Zsigmondkori okteveltar. - l - ll. - Budapest. 1951. 1958.
12. Nagy I., Nagy Gy., Deak F. Hazai okleveltar. - Budapest, 1897.
13. Nagy Gy. A nagymihalyi es sztaray grof Sztaray csalad okleveltara. - l-ll. - Buclapest, 1887,1889.
14. Stanislav J. Slovensky juh v stredoveku. - II. -- Turciansky Svaty Martin. - 1948.
15. Petrov A. Kdy vznikly ruske osady na uherske Dolni zemy a vubec za Karpaty.- Cesky casopis historicky. - XXIX,- 1924.
16. Ulicny F. Dejiny osidlenia Uzskej zupy. - Presov. 1995.
17. Ungvar es Ung varmegye. - Budapest, 1932.